ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ЗАПРОВАДЖЕННЯ САМОВРЯДУВАННЯ У ВИХОВНІЙ СИСТЕМІ ШКОЛИ

Учнівське самоврядування — явище складне та довготривале. Його не можна просто скопіювати, перенести до себе схему іншої школи, що добре працює. Його можна тільки виплекати самостійно, пристосовуючися до умов власної школи, потреб та бажань колек­тиву, рівня його розвитку.

Кожен колектив обирає свій шлях до самоврядування, але в ціло­му воно залежить від:

особистого ставлення директора і педколективу до самоврядування та його меж;

зацікавленості та готовності колективу працювати в нових  умовах по-новому;

знань педагогів та директора основ теорії соціального управління;

Новий час, нові вимоги, і тому суттєве наповнення самовряду­вання має бути інакшим, досконалішим, здатним вирішувати складні завдання творчого розвитку особистості у напрямі громадсь­кої ініціативи, відповідальності, правової освіти, уміння керувати людьми та бути керованим.

У деяких школах самоврядування розуміють як окремий, недо­вготривалий захід, що зводиться до організації чергування, прове­дення дня самоврядування із заміною учнями функцій директора та вчителів, що здебільшого є клоунадою, профанацією справи, грою у самоврядування.

Деколи «модне» самоврядування нав'язують зверху: береться готова схема, обираються органи, які тільки регламентуються і нічим не підкріплюються.

Для того щоб самоврядування, як засіб розвитку особистості, існувало справді, потрібна спочатку: діяльність у цьому напрямі, відповідальність дійових осіб, зумовлена необхідність у самовряду­ванні та її правова основа.

Суть учнівського самоврядування — не в управлінні одних дітей іншими, а в оволодінні всім досвідом демократичних стосунків у суспільстві, в оволодінні навичками управління собою, своїм жит­тям у колективі.

Сфери розвитку учнівського самоврядування різноманітні: культура, освіта, спорт, дозвілля, і, звичайно, економіко-вироб-нича.

Самоврядування можливе лише там, де є суспільне життя: клуб­на, гурткова діяльність, підготовка та проведення колективних твор­чих справ, участь учнів, педагогів, батьків у шкільному житті та їхня взаємодія.

Без дорослих діти не зможуть запобігти конфліктам та розібра­тися в усіх проблемах: організаційних, правових, міжособистісних  за бажання самоствердитися. Тому дорослі зі своїм педагогічним досвідом та психологічними знаннями мають бути поруч.

Ключові практичні моменти, визначені студентами МДПУ під час проектування систем учнівського самоврядування:

Крім зацікавленості учнів у самоврядуванні, потрібна ще й  зацікавленість педагогів. Щоб самоврядування не стало ще одним  «суспільним дорученням», з відповідним до нього ставленням,  можна зацікавити вчителів таким чином: тим, хто допомагатиме у  роботі діючих органів, ці години навантаження оплачувати як гурт­кові.

Забезпечити правову основу самоврядування можна через уве­дення у її структуру основних засад правової держави: наявність  законотворчої, виконавчої та судової влади та їх окремо діючих  структур.

Закони не можуть стосуватися тільки дітей, вони діють для  всіх.

Головна мета законів — захист прав, а не їх обмеження. Тому спочатку мають описуватися заходи щодо захисту прав громадян, а потім їх обов'язки і відповідальність за порушення прав.

Дитячий суд (суд честі) — спеціальний правозахисний орган,
який розглядає випадки приниження прав іншої людини, порушення
прав, прийнятих усіма.

Перевиборність і звітування вищих органів влади раз на рік надасть змогу набути досвід в управлінській діяльності більшій  кількості осіб.

Органи самоврядування набудуть ще більшого значення, якщо вони контролюватимуть розподіл бюджетних та небюджетних коштів.

На кожному етапі розвитку самоврядування можуть бути свої завдання і від них залежатимуть наступні дії відповідних органів. Приміром, правова діяльність зі створення Уставу школи, її кон­ституції. Чи освітня — після опитування учнів та батьків створити  колективне замовлення на зміст освіти.