Конспект_уроку_Пейзаж - Образотворче мистецтво - Шкільні предмети - Навчально-виховний процес - Дубенська ЗОШ І-ІІІ ступенів № 6
Неділя, 04 Грудень 2016, 00:51
Вітаю Вас Гість | RSS

Офіційний сайт Дубенської ЗОШ І-ІІІ ст. № 6

Меню сайту
Категорії розділу
Інформатика [21]
"Вчитель інформатики одночасно є (на суспільних, звичайно, засадах) і інженером з ремонту комп'ютерів, і проектувальником мереж, і відповідальним за безперебійне функціонування Windows та Microsoft Office у масштабі всієї школи, так ще й антивірусним доктором і єдиним у полі воїном з комп'ютериними гравцями і малолітніми хакерами"
Образотворче мистецтво [2]
Все для учнів та вчителів
Українська мова [12]
Все для учнів і вчителів з української мови
Початкова школа [5]
Матеріали початкової школи. Розробки уроків. 1-4 класи
Міні-чат
200
Наше опитування
Чи потрібен учню мобільний телефон у школі?
Всього відповідей: 272
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу

Навчально-виховний процес

Головна » Файли » Шкільні предмети » Образотворче мистецтво

Конспект_уроку_Пейзаж
15 Грудень 2009, 13:36
Обладнання: репродукції картин відомих художників у жанрі пейза¬жу (П. Брейгель Молодший «Жнива», І. Айвазовський «Дев'ятий вал» та ін.); відеофільми, присвячені історії пейзажного жанру. Тип: урок-лекція. Коментар Уроки, присвячені історії мистецтва, можуть бути замінені уроками тематичного малювання за вибором учителя. Обсяг матеріалу лекції не передбачає виконання творчого завдання. ХІД УРОКУ I. Організаційний момент II. Актуалізація опорних знань і вмінь Бесіда Учитель проводить бесіду в довільній формі з метою з'ясувати знання учнів про жанри образотворчого мистецтва. III. Вивчення нового матеріалу Пояснення вчителя Пейзаж (від франц. paysage — країна, місцевість) належить до най¬улюбленіших жанрів живопису. Природа, поза якою не може існувати людина, допомагає нам зрозуміти й осмислити дійсність і самих себе. Наскільки часто не тільки в образотворчому мистецтві, але й в літера¬турі та музцці, ми зустрічаємося із образами природи, що допомагають нам зрозуміти сенс подій, що відбуваються, характери героїв? Зміст пейзажного образу завжди визначався епохою, пануючим художнім напрямом, індивідуальністю конкретного майстра і, звісно, рівнем пізнання навколишньої дійсності, адже пейзажний живопис лише в XVII ст. став самостійним об'єктом художньої творчості. Організація сприйняття творів мистецтва Розповідь учителя Уперше елементи пейзажу з'явилися в наскельних розписах епохи неоліту, пізніше — у прадавніх орнаментах. І лише поступово, із роз¬витком інтересу до сюжетного оповідання, природа в образотворчому мистецтві починає визначатися як середовище дії. Спочатку ж, упро¬довж довгих тисячоліть, вона знаходила своє відображення в творах живопису на рівні узагальнених символів, що відповідали міфологічній свідомості людей тих часів. У Давньому Єгипті навіть ієрогліфи нагадують зображення води, небесних світил, гір, дерев, птахів. У давньоєгипетських гробницях збереглася чимала кількість фресок із зображенням елементів пейзажу. Чудово використовували елементи пейзажу в своїх виробах давньо¬грецькі вазописці, які прикрашали численні керамічні вироби сюжет¬ними розписами. У Давньому Римі живопис мав більш світський характер. Улюбле¬ною прикрасою у римлян були мозаїки, що вистилали підлоги вілл і громадських споруд. Досить часто на цих мозаїках зображували дра¬матичні сцени полювань і битв на фоні дикої природи. Нерідко покої багатих патриціїв прикрашали фрески із зображенням пейзажів, що були позбавлені сюжетної дії. Художники раннього Середньовіччя зберегли традиції глибокого інтересу до природи, такі характерні для пізньої античності, але схе¬матизували її зображення згідно із церковними канонами. Прикладом тому є мозаїки ранньохристиянських храмів. Майже тисячу років потому майстри староруського живопису — та¬кож на рівні символів, що розкривають зміст твору із повчальним змістом,— робили елементи пейзажу частиною ікони. Найчастіше це були зображення гір і дерев. Лише епоха Відродження відкрила нову сторінку в історії розвитку пейзажного живопису, який у вигляді конкретних пейзажних елемен-'тів став частиною творів релігійного жанру. Якщо порівняти фреску Джотто — художника, який своєю творчістю позначив перехід від Середньовіччя до Відродження,— із написаною через сторіччя фрес¬кою флорентійського художника Б. Гоццолі «Хода волхвів», можна побачити, що і в першому, і в другому випадку майстри зверталися до пейзажу, але по-різному його трактували. Художник Дж. Беллі-ні з Венеції перетворив пейзаж на реальне середовище дії. У творі Бел-ліні пейзаж перетворюється на картину світу, в якій людині є місце, бо в усьому тут відчуваються наслідки її присутності, і допомагає йому в цьому сюжет твору. Ці пейзажі варті уваги завдяки тому, що обраний у них масштаб простору і значна кількість деталей надають можливість побачити, як утілюється характерне для цієї епохи уявлення про при¬роду і людину як невід'ємну частку досконалого Всесвіту. У творчості Джорджоне пейзаж уперше знаходить емоційну наси¬ченість. Конфлікт між людиною і природою, що позначився в «Грозі» Джорджоне, досяг свого драматичного напруження у творчості Ель Греко. Гостра духовна експресія, що пронизує релігійні картини і портрети цього майстра, знайшла своє відображення і в його відомому пейзажі «Вид Толедо під час грози». Поступово, крок за кроком опановуючи художнє утілення природи, майстри пензля все більше наближалися до створення самостійного пей¬зажного образу, в якому художник концентрує свою увагу на реаліях дійсності, насичуючи їх своїм ставленням до того, що зображується. У той же час, у пізньому ренесансному мистецтві особлива увага приділялася створенню композиційно вивіреного ідеального пейзажу. У своїх ландшафтах брати Каррачі визначали їх чітку багатоплано¬ву структуру (від темного першого плану до світлого дальнього), що стане характерною основою пейзажу, що затвердився в XVII ст. як самостійний жанр. Отже, можна визначити дві лінії розвитку пейзажу: пейзаж як утілення естетично і етично прекрасного, вигаданого образу приро¬ди, що символізує гармонію природи і людини; пейзаж як портретне відображення природи конкретної країни. Перший напрям отримав свій розвиток у мистецтві французького класицизму. Його прихильники створили два варіанти ідеального пейзажу. Для Пуссена Рим, як і Італія загалом, були середовищем, в якому оживали античні легенди й історичні образи Великого Риму. Звернення до археології, філософії та літератури античності сформува¬ло у художника уявлення про єдність природи і людини, яка звучить у героїчних інтонаціях. К. Лоррен став творцем пейзажу, орієнтованого не стільки на філо¬софський тип сприйняття, скільки на ліричний. Він, звертаючись до сюжетів античної міфології, відмовляючись від великовагових і чітко розподілених на площині полотна форм і сіруватого колориту, віддавав перевагу далеким перспективам, сходам і заходам сонця над морем, зачаровуючи глядачів потоками світла і м'якістю колірного рішення. Пейзаж як портретне відображення природи конкретної країни своє найвище втілення отримав у творчості нідерландських майстрів. У другій половині XVI ст. Я. Брейгель Старший, Й. де Момпер, П. Ру¬бенс та ін. заклали основи його розвитку, інколи розповідаючи про життя рідної природи серіями картин. Становлення пейзажу як самостійного жанру живопису відбулося в XVII ст. Основним предметом зображення в ньому стала дика або пе¬ретворена людиною природа, до картин якої художники охоче вводять зображення тварин, побутових і морських сцен. Що стосується «чисто¬го» пейзажу, то, за об'єктивного віддзеркалення видимого світу, гол¬ландські художники насичують його яскраво забарвленим емоційним ставленням. У своїх роботах вони прагнуть не лише показати природу як місце існування людини, але й передати філософські роздуми про її велич і красу, про плинність людського буття. Наприклад, інколи твори Я. ван Рейсдала перетворювалися на «метафори людської долі», як в картині «Єврейське кладовище поблизу Оудеркерку», що має другу назву «Алегорія життя людського». М. Хоббема на своїх полотнах із визначною майстерністю відображав ліси та водяні млини Голландії. Він будував свої роботи за принципом «випадкового» обрання мотиву природи, в якому є властива погляду художника і глядача фрагмен¬тарність і прорив простору углиб. Безпосередністю почуттів художника пейзажний живопис збагатило XVIII ст. Пейзаж у цей час ставав своєрідною оправою цих почуттів. Англійці, з їх любов'ю до природи, до пейзажних парків, що схожі на реальний ліс, прагнули розвивати свій погляд на пейзажний живопис. Дж. Констебль, відмовившись від декоративних схем своїх попередників, звернувся до простої сільської природи. Робота з натури зробила його живопис вільнішим у трактуванні форми та кольору. Часом затвердження реалістичного напряму в пейзажному живописі стало XIX ст. На початку XIX ст. С. Щедрін першим із російських художників розпочав писати олійними фарбами на пленері. Численні види Рима, Неаполя та їх околиць стали свідченням стрімкого розвитку пейзажу в епоху Нового часу. Визначною була роль пейзажу і в розвитку історичного живопису. Прикладом тому є численні пейзажні етюди А. Іванова, що їх було ство¬рено у процесі роботи над картиною «З'явлення Христа народу». Поступово коло тем у пейзажному живописі розширюється. Не останнє місце в ньому посідають морські види І. Айвазовського, роз¬вивається міський пейзаж. У середині XIX ст. К. Коро перегортає нову сторінку в європейській історії цього жанру. Художник прагне з'єднати в картині і врівнова¬жену композицію, і свіжість етюда, і єдність колористичного ладу, і споглядальний настрій, чому сприяє легка розмитість контурів. Аналітичний інтерес до природи, історії, дійсності, який був ха¬рактерною рисою російського критичного реалізму, допоміг худож¬никам побачити і зрозуміти поезію природи вже у другій половині XIX ст. А. Саврасов був майстром ліричного, споглядального пейзажу. У бік романтизації пейзажних образів цей напрям розвивав Ф. Ва- сильєв — художник, який наповнив свої нехитрі за сюжетом картини глибоким почуттям співпереживання до того, що він зображував,— чи- то то хмарне небо, чи-то путівець, чи-то берег річки. Іншим зміст пейзажних мотивів був у І. Шишкіна, який надав лі¬совому пейзажу епічної широти і розмаху. Зачарований таємничою тишею лісової гущавини, він прагнув і до монументальних зображень, таких, що асоціюються з образом Батьківщини. Прагнення до точності й навіть ретельності в передаванні природних форм у всіх їх деталях і подробицях, надавало художникові можливість, засвоївши графічні та живописні засоби логіки їх розвитку, створювати також тонкі за настроєм, ліричні твори. Прагнення передати безпосереднє сприйняття природи висунуло проблему звільнення живопису від традиційної техно¬логії багатошарового писання. Робота на пленері та інтерес до етюду як засобу фіксації перших вражень і певного результату спілкування з при¬родою відкрив художникам цінність вільної (етюдної) манери писання. Межа XIX і XX ст. позначила початок епохи активних експери¬ментів із живописною формою та кольором. Змінюючи структуру живопису, П. Сезанн, В. ван Гог і П. Гоген дотримувалися своєї ін¬дивідуальної художньої логіки, яку відточували напруженим пошуком нових вражень і адекватних їм живописних засобів. Спираючись на класичне мистецтво й уроки імпресіонізму, ці майстри представили світ у вигляді живописної конструкції (Сезанн), декоративної колірної площини (Гоген) або вібруючої, підпорядкованої емоційному ритму накладених мазків, поверхні (ван Гог). П. Сезанн по-новому розумів форму та роль кольору в картині. Аналі¬зуючи світ навколо себе, він абстрагував природні форми і відмовився від розкладання складних тонів на чисті кольори. Художник писав свої картини широкими рухами пензля, підкреслюючи форму контрастним зіставленням кольорів або використовуючи малюнок пензлем. Його концепція живопису полягає в моделюванні форми кольором, за до¬помогою якого він будує об'ємно-просторові конструкції своїх картин. Новим баченням природи збагатив пейзаж В. ван Гог. Його твори відзначаються глибоко емоційним проникненням у її життя. Драма¬тичну напруженість, якою була сповнена душа художника, він ви¬словлював своєрідною живописно-пластичною манерою, якій властиві динамічні, пастозні (об'ємні) мазки, та кольором, наділеним великою емоційною силою. Російський пейзаж кінця XIX — початку XX ст. також здолав непростий шлях розвитку — від затвердження реальної зовнішності рідної природи (А. Саврасов, І. Шишкін, Ф. Васильєв, В. Полєнов та ін.) до затвердження її національної самобутності в історичному (М. Реріх), релігійно-філософському (М. Нєстєров) і етичному планах (І. Лєвітан). І. Лєвітан створив пейзажі, що несуть у собі не лише образ природи, але також є вираженням душевного стану людини. Ці стани в полот¬нах Лєвітана дуже різні — від присмеркової тривоги («Біля виру») до радісного тріумфування («Березень»). IV. Закріплення вивченого матеріалу Слово вчителя /'" Простеживши історію розвитку пейзажу як жанру образотворчого мистецтва, легко помітити, що він відбиває весь спектр етичних і есте¬тичних ідеалів, філософських концепцій та, відповідно, світ людських почуттів. Пейзажний живопис збагачує наше сприйняття природи досвідом художнього бачення. V. Підбиття підсумків Наприкінці уроку вчитель проводить бесіду з метою визначити ступінь засвоєння учнями вивченого матеріалу. Матеріал з посібника Образотворче мистецтво 7 кл. Н.А. Горошко
Категорія: Образотворче мистецтво | Додав: school-6
Переглядів: 3816 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук

Випадкові фото


Copyright MyCorp © 2016